Святогірськ - огляд з берега

З кожним роком географія стартів розширюється, збільшується кількість учасників, маршрути стають довшими та складнішими, організація удосконалюється.
Восени 2020 розклад стартів на 2021 рік вже виглядав фантастичним, коли Слава Бабаков - один із друзів команди, прийшов з ідеєю масового запливу у Святогірську по річці Сіверський Донець.
За словами Слави, він плаває по цій річці вже майже 10 років, проплив багато її ділянок: на півночі, в центрі та на півдні. Вперше це сталось у 2003 році. Тоді, разом зі своїм другом Льошею Тарасовим, відрізком в 4.5км хлопці відмітили 30 років дружби. Тобто замість того, щоб сидіти у ресторані з алкоголем, вони пропливли чудовий відрізок річки з с. Дронівка.

Місто Святогірськ руйнує стереотипи про Донеччину, як край суворих шахтарів і териконів, якщо хоч раз проїхати через казковий ліс Святих Гір, побачити блиск Лаври, відчути на собі суворий погляд Артема. Та головний тут - Сіверський Донець – ріка зі швидкою течією і дивними вигинами – ідеальна локація для нових пригод!
Тож, спираючись на досвід Слави та власні враження після розвідувальної подорожі, команда додає до списку стартів ще й заплив у Святогірську на дистанції 4,7 км та 16 км. Обирались дистанції просто: якщо дивитись на карту річища Дінця у великому масштабі, то чітко зрозуміло, що попри всю красу, головне обмеження тут – логістика. Наприклад, група з 3-5 учасників на джипі може обирати собі будь-яке місце для старту, а для масового запливу підходять лише дві локації: с. Богородичне – 4,7 км від центрального міського пляжу, та с. Студенок / Яремівка – 16 км.
 

Авантюристів від ідіотів відрізняє почуття відповідальності і об’єктивна оцінка своїх можливостей.

Організувати заплив на 200 осіб на такій складній та небезпечній дистанції, це вам не друзів на шашлик зібрати. Треба продумати купу нюансів. Головний - безпека учасників, і в цьому питанні немає компромісів. Аргументів від Слави типу «... та я тут сотню разів уже плавав ...» було недостатньо. Тому вже у лютому(!), Слава разом з Дімою Полупаном та Віктором Загумьонним пірнули у крижану воду навпроти Лаври та протестували маршрут. Так відбувся перший масовий заплив на Сіверському Донці.

Увага! Всі трюки виконані професіоналами – не відтворювати це у звичайному житті!

У цей час, команда з восьми дівчат у Харкові, традиційно, усі важливі та божевільні рішення приймає за сніданком у четвер. Віка, Оля, Наташа і Саша вирішують підписатись на пригоду довжиною у 16 км вплав. Решта дівчат їх підтримує, бо знають - відмовляти марно.
Ми мали за плечима половинку OceanMan, кілька напівзалізних дистанцій і стабільний графік з трьох тренувань на тиждень у басейні. Тож вирішили трохи розширити кордони наших можливостей – кілометрів на 10. Для проміжного етапу обрали морський заплив з острова Джарилгач на 8 км. Купили слоти, почали готуватись. Ми були впевнені, що всі дістануться фінішу, але не врахували, що не всі вийдуть на старт.
 

Я – Наташа. Моя підготовка почалась з оформлення довгого абонемента у басейн - на пів року. На цьому і закінчилась. Бо ми живемо у 2021, а тут через день локдаун і зачиняти басейни на карантин - нормальна практика. То ж я дістаю еспандер, чіпляю за дерево – тягну, старанно, але не довго. Бо ми все ще у 2021, а тут - сьогодні ти спортсменка у найкращій формі, а наступного дня – одиниця ковідної статистики у добовому звіті МОЗ. Так COVID-19 вивів мене з ладу, з тренувального і стартового сезону, і перевів з групи учасників у групу підтримки.

Віка була дуже задоволена запливом з о. Джарилгач, але на шостому з восьми кілометрів згадала, що вона не любить плавати. Півтора місяця потому Віка сіла на свій улюблений шосер і приїхала у Святогірськ підтримувати учасників запливу. 180 км на велосипеді по трасі Вікусіна совість зарахувала їй як 16 км по воді та дозволила нічого не пливти.
Оля їхала у Святогірськ теж на велосипеді, але трохи повільніше за Віку, мабуть тому, совість Олі зарахувала їй лише 11,3 км по воді, тобто решту у 4,7 км Олі таки довелось пливти.
 

Так на старт 16-км запливу вийшла тільки Саня. Напередодні Саня у тестовому режимі, пропливла пару кілометрів по Дінцю, стартувавши з міста Зміїв на Харківщині. Відмітила, що місцями течії нема, вода холодна, а водорості намотуються на лікоть. Та, як каже наша Женя, якщо ти у гідріку – просто не заважай йому плисти, - заспокоїла себе Саня, склала гідрік у валізу і приїхала у Святогірськ.

 

У день старту вода прогрілась настільки, що гідрокостюми заборонили. Саня все одно сіла в автобус, доїхала до місця старту, зайшла у воду, глибоко вдихнула і гребла 16 км до самого фінішу. У Сані не було претензій ні до річки, ні до гілок, ні до течії. Лише до того острова з мулу, через який мали пройти всі фінішуючи учасники, щоб на фото виглядати так ніби вони випливли з шахти, а не з прісноводної річки.
Гонка триває вже понад чотири години, за цей час туристи та випадкові глядачі спостерігають з мосту, як рожеві та жовті кульки легко ковзають по воді. Це учасники запливів з сигнальними буями, жовтими – на 16 км, та рожевими – на 4,7 км наближаються до фінішу. З мосту не видно скільки зусиль і внутрішньої боротьби вкладається у ці рухи.

Ще ніколи води Дінця не наповнювало стільки щастя від людей, що нарешті побачили Лавру. Таку щиру радість і благодать не відчували навіть паломники. Хіба що вони теж добирались до Святині більш як три години вплав, маючи перед очима лише мутну воду, водорості та чужі ноги. І вже точно ніколи не наповнювались ці води таким відчаєм, від того, що Лавру видно, але наближається вона ну дуже повільно, або не наближається зовсім. У цей момент відчуваєш себе дрібним, безсилим і залежним чи то від течії, чи то від Бога.
Зі слів одного з героїв і учасників (мого коханого чоловіка!) ,не важливо з якими намірами ти заходиш на старт - пливти швидко чи просто в кайф. Вже через дві-три години мрієш про єдине – просто догребти б до фінішу. Бо час нескінченний, і річка ця, блін, теж нескінченна, закінчуються лиш сили і терпець.

Та фініш не за горами - фініш за мостом! Ось його вже видно, чутно, він вже зовсім скоро. А значить ти молодець, переможець, легенда! Маєш право на будь-які емоції та слова, а ще на пловчик і компотік! Вже потім, на березі, з пловом, з друзями, з медаллю можеш оцінити наскільки це було швидко або в кайф і підсумувати: «ніколи знов!» або «хочу ще!».
Для кожного героя перегони завершуються по-різному. Для плавців - за лінією фінішу, для найсильніших плавців - на тумбі на церемонії нагородження. Для організаторів захід завершено, коли пакується і вантажиться остання коробка і зачиняються двері мікроавтобуса. Тоді можна помити руки, сісти разом, випити щось холодне і відчути як потроху спадає напруження.